- розум
- -у, ч.1) Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. || з означ. Певний склад, характер мислення. || Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.••
Дохо́дити свої́м (вла́сним) ро́зумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.
Жи́ти свої́м (чужи́м) ро́зумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін.
Не з твої́м (мої́м і т. ін.) ро́зумом роби́ти що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.
Приро́дний ро́зум — закладена від народження здатність людини мислити.
Свої́м ро́зумом — самостійно.
2) Те саме, що мислення 1). || Нормальний стан мислення, психіки людини. || перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. || розм. Інстинкт тварини. || розм. Норов, характер поведінки тварини.••Бра́ти ро́зумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін.
Втрача́ти ро́зум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.
Ро́зум потьма́рило що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення.
Спа́сти з ро́зуму — збожеволіти.
Чи ти (він, вона́) спо́вна́ ро́зуму? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.
3) розм. Зміст, значення чого-небудь. || Доцільність, сенс у чому-небудь.4) перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.